Сучасні аспекти збереження здоров’я жінки: погляд мамолога
І. Ковальчук, заслужений лікар України, керівник проекту “Здоров’я молочної залози”, хірург-мамолог Київського міського клінічного ендокринологічного центру, головний лікар Київської міської фізіотерапевтичної поліклініки,
Вік людини – це не катастрофічна зміна молодості на старість, як іноді здається, а повільний перехід в інші формації життєдіяльності організму. Жінки особливо чутливі до вікових змін. Як використовувати сучасні можливості медицини для збереження жіночого здоров’я?
Який діагноз найчастіше ставлять жінкам, які звертаються зі скаргами на будь-які проблеми з молочною залозою? Безумовно, мастопатія, не задумуючись відповість переважна більшість наших лікарів. У мене ж цей діагноз завжди викликав сумніви та питання. У перекладі з грецької (μαστός – «груди» + πάθος – «страждання, хвороба») мастопатія означає хворобу грудей.
А чому тоді, наприклад, гайморит разом з іншими захворюваннями носоглотки не називають «носопатією», проблеми зі шлунково-кишковим трактом «животопатією»? Ще у 1984 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я було прийнято термін фіброзно-кістозна хвороба (ФКХ).
Це дисгормональне доброякісне захворювання молочних залоз, яке викликано порушенням співвідношень епітеліального та сполучнотканинного компонентів, широким спектром проліферативних (пов’язаних з розростанням тканини організму шляхом розмноження клітин) і регресивних змін тканин. Клінічно розрізняють близько 50 видів ФКХ, які об’єднують у дві великі групи – дифузну та вузлову.
Вузлова ФКХ – це поява в молочній залозі ущільнення. При дифузній ФКХ – у молочних залозах визначається безліч невеликих дифузних ущільнень. При вузловій відбувається розростання залозистої тканини та утворювання ущільнень, нерідко вона розвивається з дифузної ФКХ. Такі доброякісні новоутворення молочної залози, як фіброаденоми, кісти, папіломи виділяють в окрему групу захворювань.
Говорячи про причини виникнення ФКХ, я би на перше місце поставив немедичні причини – емоційний, духовний, фізичний, соціальний голод та холод, які відчуває жінка, причому тим більший, чим вищий її інтелектуальний та культурний рівень, соціальний статус.
З фізіологічної точки зору, основна причина захворювань молочної залози – це порушення гормонального балансу: надлишок естрогенів на тлі нестачі прогестерону.
Схильність до розвитку фіброзно-кістозної хвороби визначають такі фактори:
• вік після 40 років;
• розвиток доброякісних утворень у молочній залозі у родичів;
• ендокринні хвороби та порушення менструального циклу;
• стреси та пов'язані з ними порушення роботи гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової та надниркової систем;
• ожиріння, гіпертонія, цукровий діабет;
• аборти та викидні;
• пізня вагітність або пологи (після 30 років) ;
• відсутність вагітностей та пологів;
• відмова від годування грудьми.
Чи можна вважати ФКХ передракових станом? Однозначної відповіді з цього приводу немає. Все залежить від ступеня зміни тканини в конкретному місці, її проліферативної активності (схильності до онкоросту). Так, вузлова ФКХ може перетворитися на рак. А ось фіброаденома, як правило, не перетворюється на злоякісну пухлину (ступінь ризику 0,2–3 %). Проте рак може розвиватися біля фіброаденом, в осередку ушкодження, і тривалий час ніяк себе не проявляти, не виявлятися при пальпації.
У світовій практиці існує певна градація постановки онкодіагнозу по шести рівням:
0 – не можу оцінити,
1 – без патологічних змін,
2 – доброякісне новоутворення,
3 – виглядає як доброякісне, але потребує додаткового обстеження,
4 – підозра на злоякісне новоутворення,
5 – злоякісне новоутворення за даними УЗД або мамографії та ін.,
6 – діагностовано раніше онкологічне захворювання, яке моніториться в динаміці.
Таким чином, від початкового припущення до остаточного діагнозу необхідно провести повний комплекс досліджень: УЗД, мамографія (при необхідності магнітно-резонансна та комп'ютерна томографія), лабораторні дослідження (біохімічні, на онкомаркери, імуногістологічні тести) та інші. Причому, результати УЗД або МРТ, які проведені в діагностичному центрі широкого профілю або непрофільній клініці, можуть мати лише характер передбачення та служити приводом для звернення в спеціалізований лікувальний заклад.
Про любов до себе, або дискусії навколо замісної гормонотерапії
У будь-якому віці жінка має залишатися жінкою, відчувати себе коханою, бажаною, шанованою, любити себе й створювати навколо себе ауру любові та гармонії. Вік – це багаж мудрості та досвіду, а не втоми та недугів. Так має бути, бо активне, якісне, повноцінне життя не повинне затьмарюватись дискомфортом, болем, відчуттям власної безпорадності.
Як відомо, важливу роль у стані здоров’я та формуванні гарного самопочуття (як фізичного, так й психологічно-емоційного) у тому чи іншому віці відіграють гормони, точніше варіації їх численних комбінацій, які постійно змінюються під впливом різних факторів. Гормональний фон жіночого організму – це 18 гормонів у 70 варіантах комбінацій та 300 підвидів. Саме він задає тон у роботі всього організму, тією чи іншою мірою впливаючи на діяльність кожного органу та системи.
Гормональний дисбаланс, викликаний віковими змінами та іншими різноманітними факторами, може спровокувати розвиток низки захворювань, серед яких не останню чергу посідають захворювання молочної залози, у тому числі й онкологічні.
Старіння жіночого організму природно завершується менопаузою, яка часто супроводжується клімактеричним синдромом з відповідною симптоматикою: приливи, пітливість, роздратованість, зниження лібідо, підвищення артеріального тиску, різке збільшення маси тіла, безсоння тощо. Причому зазначені симптоми можуть мати як прихований характер, так і значною мірою впливати на якість життя жінки, завдаючи їх фізичних та психологічних страждань.
Зазначається, що в цей період, наприклад, на 25 % підвищується ризик серцево-судинних захворювань, на 45 % остеопорозу з переломами кісток кінцівок, також суттєво підвищується ризик розвитку злоякісних утворень та інших захворювань. У зв’язку з цим, питання щодо вибору методів корегування клімактеричного синдрому на сьогодні досить актуальне.
Одним з ефективних методів корекції є замісна гормонотерапія, яка вже не один десяток років має масове успішне застосування в розвинутих країнах світу. З кожним роком з’являються нові препарати та методики їхнього застосування в залежності від індивідуальних особливостей організму жінки.
Безумовно, ми не можемо стверджувати, що замісна гормонотерапія, навіть ретельно індивідуально підібрана, не несе в собі будь-які ризики для здоров’я жінки. Однак потрібно говорити про виважену оцінку ризиків, а головне – про шляхи їхньої мінімізації. Безумовно, призначення замісної гормонотерапії передбачає систематичний контроль основних показників стану здоров’я жінки: щорічне проведення лабораторного та ультразвукового досліджень статевих органів та мамографії молочної залози, а також оцінка гормонального стану. При цьому, перший контроль необхідно здійснити через місяць після початку терапії, далі – кожні шість місяців.
Клінічно встановлено, що замісна гормонотерапія з кожним роком підвищує ризик розвитку раку молочної залози на 2,3 %. Однак, з іншого боку, цей показник відображає й ріст рівня ранньої діагностики захворювання, що пов’язане з проведенням обов’язкових регулярних обстежень. Тому ці щорічні 2,3 % росту виявлення раку можуть якраз зідіграти на користь ранньої діагностики та усіх переваг лікування захворювання на ранніх стадіях. Таким чином, грамотно підібрана за індивідуальними потребами замісна гормонотерапія не тільки значно покращує якість життя жінки, знижує ризик розвитку низки серцево-судинних, ендокринних та інших захворювань, а й вимагає від неї більш відповідального ставлення до власного здоров’я.
Коли слід починати замісну гормонотерапію? Світова тенденція останнього десятиріччя доводить, що підготовку організму до вікового «затухання» діяльності репродуктивної та інших систем доцільно починати за 10–12 років до початку менопаузи – у період найбільшого розквіту жінки, тобто у 35–37 років. Процес плавного повільного переходу суттєво пом’якшує, а іноді й практично усуває фізіологічні та психологічні стреси, сприяє комфортній адаптації до вікових змін. Можна, звичайно, говорити, що це спірний підхід, відстоювати позиції невтручання до природних процесів без явних проявів відхилення у стані здоров’я та самопочуття. Однак статистика доводить, що середня тривалість життя жінок у країнах Західної Європи сягає 83–85 років, у США – 81, Японії – наближується до 86, а в Україні – поки ще 74 роки.
При цьому необхідно зазначити, що замісна гормонотерапія не обмежується тільки препаратами синтетичних гормонів. Сьогодні існує вибір препаратів на основі гормонів тваринного походження. Набирає популярності негормональна фітотерапія, яка дає змогу у деяких випадках (протипоказання, небажання жінки приймати гормони) зовсім не призначати гормонотерапію або призначати локальну гормонотерапію у низьких дозах.
Необхідно відзначити, що перелік абсолютних протипоказань до замісної гормонотерапії за останні роки скоротився. Наприклад, рак молочної залози та ендометрію сьогодні вважається відносним протипоказанням. При цьому головним протипоказанням я би назвав недостатній кваліфікаційний рівень деяких фахівців, яким простіше пропонувати жінці перетерпіти природні вікові негаразди або скористатися бабусиними порадами, ніж брати на себе відповідальність щодо використання сучасних методів лікування. Ще більша небезпека приховується в призначенні гормональних препаратів для симптоматичного лікування без відповідного обстеження та вивчення індивідуальних особливостей стану здоров’я жінки – супутніх захворювань та факторів ризику.
Необхідно також відзначити, що замісна гормонотерапія – це обов’язкова сумісна співпраця та відповідальність лікаря та жінки. Жінка повинна розуміти важливість дотримання схеми прийому ліків, контролювання свого стану, проведення регулярних профілактичних обстежень. Тому я вважаю, що поки в Україні немає уніфікованих клінічних протоколів з використання замісної гормональної терапії, які розроблені на підставі адаптованих клінічних установ доказової медицини, цим питанням мають займатися у спеціалізованих центрах фахівці відповідної кваліфікації – гінекологи-ендокринологи під ретельним спостереженням мамолога-онколога або онкологи з регулярним обстеженням згідно з локальними протоколами.
Фактори ризику, або про що треба розповідати пацієнтам
Вік – це головний фактор ризику розвитку більшості онкологічних захворювань, зокрема раку молочної залози. І якщо сучасна медицина та тенденція зростання в суспільстві свідомого прийняття здорового способу життя сприяють підвищенню продовження життя, то треба розуміти, що ложкою дьогтю у цієї приємній бочці меду буде зростання рівня онкологічних захворювань. Чи можливо якось вплинути на цей природний процес? Безумовно, так! Треба чітко поділити фактори ризику на три групи:
- перша, на які ми не маємо впливу;
- друга, на які може впливати сама жінка;
- третя, на які можна впливати методами сучасної медицини за наявності осмисленого бажання самої жінки.
До першої групи факторів ризику відносяться статево-вікові, генетичні, репродуктивні (ранній початок менструацій – до 12 років, пізня менопауза – після 55 років). Спадкова схильність займає близько 10 % серед усіх випадків раку молочної залози (виявлення мутацій в BRCA-1 і BRCA-2 генах свідчить про високий рівень ризику розвитку захворювання, при чому більш активно у молодому віці).
Друга група – це спосіб життя, харчування та режим праці, наявність шкідливих звичок (паління, надмірне споживання алкоголю, гіподинамія), соціально-економічний статус, планування власного статевого життя та вагітностей, годування груддю, географічно-екологічні фактори. І якщо на наслідки екологічно-техногенних катастроф типу Чорнобильської, на вплив іонізуючої радіації населення практично не може впливати, то місце проживання, місце роботи та відпочинку – це вже свідомий вибір самої жінки.
Як відомо, найбільш високий ризик захворюваності на рак молочної залози у країнах Європи та Північної Америки, що пов’язано зі специфікою способу життя європейок та американок, особливостями харчування. Для них характерне пізнє заміжжя, пізні перші пологи (після 30 років), відсутність сім'ї (самотні жінки), відсутність пологів. Робота в багатьох з них пов’язана із підвищеними розумовими навантаженнями чи є позмінною, що, як зазначалося, негативно впливає на стан молочних залоз.
Традиційні особливості харчування суттєво відрізняються у мешканок різних континентів та етнічних груп. Їжа, яка багата на тваринні жири, білки, сприяє появі надлишку маси тіла та ожирінню, що істотно впливає на гормональний обмін. Саме такий тип харчування притаманний європейкам та американкам. У той же час споживання рослинної їжі (клітковини, білків, поліненасичених жирів, фітоестрогенів) позитивно впливає на обмін речовин, гормональний фон, масу тіла. Таке харчування більш традиційне для країн Азії, Африки, Латинської Америки.
З іншого боку, саме в країнах Європи та Північної Америки високий рівень надання медичної допомоги та освіченості населення частково нівелює високий рівень захворюваності завдяки відносно низьких показників смертності.
Третю групу факторів становлять чинники, які пов’язані з розладами гормонального фону та обміну речовин, супутніми вродженими та набутими вадами здоров’я. Такі жінки мають бути в зоні особливої уваги як лікарів, так і власної. При цьому фактори, на які ми не можемо впливати, ми можемо контролювати через програми скринінгів для певних груп населення, первинної та вторинної профілактики, освітніх заходів, які спрямовані на підвищення рівня інформованості населення.
Як відомо, у країнах Західної Європи, США, Канади смертність від онкологічних захворювань пішла на спад якраз після того, як на державному рівні були введені обов'язкові скринінгові обстеження всього населення та особливо представників з високими факторами ризику. За даними Національного інституту раку (Бетезда, США) при своєчасному виявленні раку молочної залози вдається вилікувати 98,1 % жінок. Однак необхідно зазначити, що в цьому випадку важливу роль відіграє менталітет населення, яке на відміну від наших співвітчизників завжди набагато відповідальніше ставиться до власного здоров'я.
Джерело